Для кожного українця війна почалася по-своєму, але для мене вона стала реальністю тієї ночі, коли я був на роботі. Я працював звукорежисером і вокалістом у караоке-барі, коли мені подзвонив мій друг Ден. Він сказав, що почалася війна, але я спочатку не повірив і навіть посміявся. Однак ситуація швидко стала надто серйозною: одразу після цього мені подзвонила колишня дівчина, яка їхала потягом із Запоріжжя до Києва. Вона була в паніці, адже всюди було чути вибухи, і вона не знала, що робити. Я поїхав на вокзал, щоби забрати її, і в перший тиждень війни займався тим, що забезпечував безпеку своїх близьких. Дівчина не мала нікого іншого, хто міг би їй допомогти, і я взяв на себе цю відповідальність. Крім того, до нас приєдналася її подруга з дітьми. Я допомагав їм дістатися до Польщі, щоб вони були в безпеці.
Після того, як вони поїхали, я поїхав до свого брата і сестри. Разом із групою друзів ми знаходились у підвалі одного з закладів у Києві. Ми прожили там перші дні війни, і я постійно думав про те, що не можу залишатися осторонь. Я одразу вирішив піти на фронт, хоча розумів, що це буде нелегко. Я мав досвід навчання у військовому інституті, і тому знав, наскільки важкою є військова система, особливо зважаючи на мій досвід служби до початку АТО у 2013 році. Тоді армія була далека від досконалості.
Мій брат із товаришами теж планували вступити до армії, але через хаос і паніку у воєнкоматах їх не брали через відсутність військового досвіду. Ми чекали, коли їм подзвонять, і зрештою, 13 березня їм повідомили, що їх беруть до армії. Наступного дня я також прийшов до воєнкомату. Я точно знав, що піду воювати, і лише чекав на рішення щодо свого брата. Після цього я поїхав купувати все необхідне – форму, кросівки, все, що тільки можна було знайти на той момент. Деякі знайомі депутати радили нам виїхати за кордон, навіть пропонували місце в Мексиці, але ми залишилися. І коли в Києві почався справжній хаос, ми остаточно вирішили, що йдемо воювати.
Спочатку нас направили до Голосієвського району Києва, де ми приєдналися до територіальної оборони, патрулювали місто ночами, проходили навчання і чергували на блокпостах. Ми завжди були разом: я, мій брат, мій друг, з яким я навчався у військовому інституті, і ще один товариш, що навчався в КПІ.
З тих пір ми завжди тримаємося разом, навіть зараз.
Що сталося далі?
Як перетворилося наше життя після цього рішення?
Про це ви дізнаєтеся в наступній відповіді…